Знаю багато цікавих віршів і історій. Але хочеться запитати у вас: може, поділитеся чим-небудь дивовижним? Що-небудь світле і ніжне, щоб можна було близькій людині на вушко розповісти. Напевно, у кожного щось є! Ось наприклад така історія: Настав час спати, і маленьке зайченя міцно схопило великого зайця за длінниє-длінниє вуха. Він хотів точно знати, що
великий заєць його слухає.
- Знаєш, як я тебе люблю?
- Звичайно, ні, малюк. Звідки мені знати?..
- Я люблю тебе - от як! - і зайченя розкинуло лапи широко-широко.
Але у великого зайця лапи довше.
- А я тебе - от як.
"Юшок, як широко", - подумало зайченя.
- Тоді я люблю тебе - от як! - і він потягнувся вгору щосили.
- І тебе - от як, - потягнувся за ним великий заєць.
"Ого, як високо, - подумало зайченя. - Мені б так!"
Тут зайченяті прийшла в голову відмінна думка: кувирк - встав на передні лапи, а задніми вгору по стовбуру!
- Я люблю тебе до самих кінчиків задніх лап!
- І я тебе - до самих кінчиків твоїх лап, - підхопив його великий заєць і підкинув вгору.
- Ну, тоді... тоді... Знаєш, як я тебе люблю?.. От так! - і зайченя заськакал-закувиркался по поляні.
- А я тебе - от так, - усміхнувся великий заєць, та так підстрибнув, що дістав ушамі до віток!
"Ось це стрибок! - подумало зайченя. - Якщо б я так умів!".
- Я люблю тебе далеко-далеко по цій стежині, як від нас до самої річки!
- А я тебе - як через річку і во-о-о-он за ті горби...
"Як далеко-то", - сонно подумало зайченя. Йому більше за ніщо не приходило в голову. Тут вгорі, над кущами, він побачив велике темне небо. Далі за небо нічого не буває!
Стаття I. - Я люблю тебе до самого місяця, - шепнуло зайченя, і очі його закрилися.
- Треба ж, як далеко... - Великий заєць поклав його на ліжко з листя. Потім улігся поряд, обхватив зайченяти лапами і прошепотів йому в саме вухо:
- І я люблю тебе до самого місяця. До самой-самой місяця...
- і назад.