У темній кухні своїх рідних, Я на столі карбую хрест. Я не кохала, не навчалась, не бачила я світлих мес. Не вчила істин, та не знала, Який урок дарує вік.. І тільки рідина ядуча, у венах набирала хід. Я не шукала для кохання, я не шукала для буття.. Я лиш втрачала своїх друзів, в яких життя – то не життя. І для суспільства - я тварина.. Без совісті та без ідей… Моє життя як гола нива, що сповнена тяжких страстей. А те, що називалося душею - Сховалось в тінь за смітником… І в душній кухні, хтось сухою вже рукою Тримає вену над ядучим порошком. Моє життя бурлить у білій ложці… І лиш вона для мене – мій кумир. У бульбашках гарячої водички, Застиг солодкий та пекучий вир.
|