Ліна Костенко

Ksyha

Дата: Нд, 13.01.2008, 16.02.07 | Повідомлення # 1

Генерал-майор

Група: Модератори

Повідомлень: 397

Репутація: 8

Статус: Offline

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на
Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня
поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть
хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про
біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому
доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському
педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М.
Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і
найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі
50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958)
викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в
1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість
поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979),
«Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії,
явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту —
не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні
«опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко
практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на
що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні
твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна
Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та
збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в
Києві.

Як ви ставитесь до цієї поетеси?Улюблені вірші....

Ты поступал так, верно?.. Ты покорялся обстоятельствам, потому что один в поле не воин. Нельзя быть не таким, как все.
Я был не прав. Я раскаиваюсь.
Но сказанное правда. Человеку надо быть как все.
Неправда. Человеку надо быть собой. Я должен нести ответственность за свой выбор, и я буду делать это. Я могу быть сильней толпы.
Зачем? Это так утомительно. Это так опасно…
Я — воин. Я не желаю отступать. Я не буду отступать. Я буду собой. Я буду сам по себе.
Игорь Ковальчук «Бастард»

Lenka

Дата: Ср, 16.01.2008, 17.57.01 | Повідомлення # 2

Рядовий

Група: Користувачі

Повідомлень: 5

Репутація: 0

Статус: Offline

Мій Улюблений вірш Ліни Костенко!!!
Страшні слова коли вони мовчать
Коли вони зненацька причаїлись
Коли не знаєш з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів
Із них почав і з ним чи завершив
Людей мільярди і мільярди слів
А ти їх маєш вимовити вперше
Все повторялось: і краса й потворність
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія це завжди неповторність
Якийсь безсмертний дотик до душі.
оетеса, письменниця, людина. Її вірші пройняті любов"ю.

Тапок_Убийца

Дата: Пт, 19.09.2008, 23.09.23 | Повідомлення # 3

Лейтенант

Група: Модератори

Повідомлень: 65

Репутація: 3

Статус: Offline

Три улюблених вірша пані Ліни, які я знаю на пам"ять))
***
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова...
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

***
Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, -
на сьогодні, на завтра, назавжди! -
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти - окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

***
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, - час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш - то уже навіки.

Momento Mori