І сонце тут пече несамовито, не так як у лісах або полях.
Мабуть тому, що на асфальті жити не зможе ні чебрець ні афінак.
І запах тут давно уже не запах, а просто сморід з гіркотою на устах.
А жителі бетонної коробки не бачать посмішки у родичів в очах.

Солодкі голоси ще линуть над землею.
Танцює вітер у безкраїй пустоті…
Звучать пісні, і тугою своєю…
Не можу я забутись у вісні.

Крізь пальці бачу мертві силуети,
І чую моторошний сміх,
А під ногами тліє лист поета,
Що загубився у безкраїй темноті.

Земля завмерла, і мабуть не дише….
Бо вже не може кров як воду пить,
Мабуть залишився один лиш вихід,
Рукою радіацію ловить.

Цикл "Гріх"
Давай прокинемось в раю,
Вдягнемо білу одежину,
Вдихнем блаженний аромат полину,
І разом, з гірки у долину,
Втічем… Подалі від гріха.
*****

А гріх солодкий, він манить
Він кличе слабодухих за собою,
І ніби тихо жебонить на вухо тим,
Хто вже не владний над собою.

*****

Блаженний звук, бринить струна…
І біль шалений десь у грудях.
Жадає сам того гріха…

У темній кухні своїх рідних,
Я на столі карбую хрест.
Я не кохала, не навчалась, не бачила я світлих мес.
Не вчила істин, та не знала,
Який урок дарує вік..
І тільки рідина ядуча, у венах набирала хід.

Я не шукала для кохання, я не шукала для буття..
Я лиш втрачала своїх друзів, в яких життя – то не життя.
І для суспільства - я тварина..
Без совісті та без ідей… Моє життя як гола нива, що сповнена тяжких страстей.

А те, що називалося душею -
Сховалось в тінь за смітником…
І в душній кухні, хтось сухою вже рукою
Тримає вену над ядучим порошком.

Моє життя бурлить у білій ложці…
І лиш вона для мене – мій кумир.
У бульбашках гарячої водички,
Застиг солодкий та пекучий вир.

***
Чому життя таке несправедливе?
Чому дарує тільки біль,
І нібито усе правдиве
Та все одно літаєм серед мрій.

Бува кохаєш, віриш любиш
Даруєш щастя, а тоді…
Хтось порухом руки зруйнує
Твої, ще молоді роки.

І льються сльози
Друзів, рідних
Та мати тужить, голосить,
Для тебе світ ще не відкритий,
Ще не настала смерті мить.

Ти був для мене більш як другом
Минали разом золоті роки
Заради тебе я б відтяла собі руку
Лиш повернися ти сюди

Хоч на секунду, на хвилину
Торкнись рукою рідного плеча
І посміхнись мені до болю
Згадай, що смерті вже нема…

***
Твоя свобода тільки розпочалась
Хоча не поряд мене ти.
Я впевнена, що десь там далі краще
І що немає там пекучої туги

Ти заслуговував на більше
Ще так багато не сказала я тобі
Не сперечаюсь: боляче, ба, навіть гірше
Бо залишилася тепер на самоті…

*** ... Читати далі »

Життя - це дуже не передбачувана річ. Спочатку вона тобі щось дарує, піклується про тебе, а потім в одну мить забирає все. Забирає все те що тобі було дійсно дороге і ніколи вже не поверне назад. Так було і в мене. Одного разу я залишилася сама… Воно забрало в мене все! Спочатку я залишилася без друзів, а згодом і без коханої людини. І всі ці події сталися впродовж тижня десь. В той момент я нічого не хотіла, моєму розбитому серцю нічого було не потрібно. Мені хотілося щоб воно перестало битися, щоб не відчувати того болю, тих страждань. Довгий час я не могла усвідомити що все це відбувається саме зміною. Я ж зажди думала що в мене буде все добре…! Що зі мною ніколи нічого подібного не станеться, але… була не права. Все-таки сталося… Пройшов час, а як відомо час всі рани лікує. Моє серце знову почало жити, зрозумівши що це тільки початок складного життя людини. Після цього воно зрозуміло хто дійсно є друзями, а хто тільки робив видимість. Але є маленьке але… це те що воно ніколи не заб ... Читати далі »